Вірші

“Мені із дому передали дім…”

~ sadmin
Мені із дому передали дім,
Котячі вуса, квіти з підвіконня.
Дім плакав, що в розлуці ми із ним.
Не плач, мій доме. Стрінемось в Херсоні.
Він плакав, що довкола бур‘яни,
Паркан упав, орнамент вицвів грецький,
Що все мене чекає він з війни.
Не плач, мій доме, стрінемось в Донецьку.
Він згадував дитячі голоси,
Він мовчки плакав і мовчанням мучив,
Не дорікав, нічого не просив.
Не плач, мій доме, стрінемось у Бучі.
Він плакав, що його уже нема,
Що тільки злива на фундамент хлюпа,
Що день і ніч навколо лиш пітьма.
Не плач, я повернуся в Маріуполь.
Не плач, цей наш багряний листопад
Не буду дарувати я нікому.
Не плач, я поверну тебе назад,
Мій доме. Поверну тебе додому.

“Сію тобі в очі…”

~ sadmin
Сію тобі в очі,
Сію проти ночі.
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Скільки в святу землю
Впало зерен жита –
Стільки разів буде
Тебе, враже вбито.
Скільки, враже, півень
Вночі кукуріка –
Стільки днів у тебе
Доживати віка.
Богові – Боже.
Ворогу – Вороже.
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Скільки зробиш, враже,
Кроків по Вкраїні –
Стільки твого ляже
Роду в домовині.
Стане на півсвіту
Чорного пристріту,
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Писанку розпишу,
Люльку заколишу,
Матір твою, враже,
Без дітей залишу,
Батька твого, враже,
Смертю заспокою,
Жінку твою, враже,
Висушу ганьбою.
Богові Боже
Ворогу – вороже
Буде тобі, враже,
Так як Відьма скаже.
Як просію горе
Крізь дрібненьке сито –
Станеш ти про пекло
Господа просити.
Та не буде, враже,
Смерть твоя легкою.
Та й у смерті, враже,
Не знайдеш спокою.
Слово моє липке,
Слово моє кріпке,
Буде тобі, враже,
Так, як мати скаже,
Буде тобі, враже,
Як дружина скаже,
Буде тобі, враже,
Як дівчина скаже,
Буде тобі, враже,
Як дитина скаже,
Буде тобі, враже,
Так.
Як.
Відьма.
Скаже.
22.04.2022

М.

~ sadmin
М.
Вони не пробачать ніколи тобі, що ти інша.
Що замість вести господарку ти пишеш вірші,
Що замість купити хату – купуєш берці,
Донатиш, донатиш тим, з ким твоє в ранах серце.
Вони не пробачать, що «так, як у всіх» – не про тебе.
Робити в неділю – не гріх, а любов до неба.
Що ти помираєш від ран, воскресаєш – з кожним,
Що можна тобі бути там, де їм всім – не можна.
Що тисячі, тисячі вуст промовлятимуть знову
Тобою з пекельних мук народжене слово.
Їм не зрозуміти, чому і самі вони плачуть,
Від світла, яке у тобі – і вони не пробачать.
Ні лету твоєї душі, ані вигинів тіла
Вони не пробачать, хоч як би ти того хотіла.
Хоч як би ти билась, та й з ними запеклого бою
Вони не пробачать. І зроблять тебе –
Тобою.