28.07.2022

Коли ми перетинаємо кордон, ми не маємо від неї відмовлятися. Це навіть не еміграція ж, це – біженство, і це – величезна трагедія. На вірш «Дівчата дівчатам» мене наштовхнула моя подруга Леся. Виїхавши до Естонії з дитиною, вона одразу почала підтримувати українок, шукати для них роботу з проживанням. Вона дуже тужила за Україною в еміграції, плакала і казала, що ми навіть не уявляємо, яку коштовність маємо. І ось мені в Америку з Естонії приходить пакунок, а там – іграшка дитяча і багато маленьких кремчиків. Леся, знаючи, що я захоплююся аргентинським танго, прислала мені схему, як я маю зняти з себе мірки, бо шукає мені туфлі, а вони не дешеві. Шукає, бо знає, яка ресурсна річ для мене танці. Тож це – фактично документальний вірш. А пошта наразі передає наші частинки серця. Я думаю, вірш не тільки про тих українок, які виїхали. Він про ті ниточки, які ніколи не перервуться, незалежно від того, де ми знаходимося.