Девʼять івентів у Новому Світі. Руслан Горовий + Людмила Горова

~ sadmin

26 січня. Творчий вечір Людмили і Руслана Горових в Медісон, Вісконсин.
https://www.facebook.com/events/693453756243666

27 січня. Творчий вечір Людмили і Руслана Горових в Чикаго, Іллінойс.
https://www.facebook.com/events/1088990295324982

28 січня. Творчий вечір Людмили і Руслана Горових в Індіанаполісі, Індіана.
https://www.facebook.com/events/3258620757765332

3 лютого. Творчий вечір Руслана Горового в Оттаві.
https://www.facebook.com/events/734960478172031

4 лютого. Показ фільму «Трохи нижче неба» в Монреалі.
https://www.facebook.com/events/694785492724263

9 лютого. Творчий вечір Людмили і Руслана Горових в Ірвінгтоні, Нью-Джерсі.
https://www.facebook.com/events/1065162718266655

10 лютого. Творчий вечір Людмили і Руслана Горових в Йонкерсі, Нью-Йорк.
https://www.facebook.com/events/320215847506242

11 лютого. Творчий вечір Людмили і Руслана Горових у Філадельфії, Пенсильванія.
https://www.facebook.com/events/317079577880843

13 лютого. Творчий вечір Руслана Горового в Бостоні.
https://www.facebook.com/events/3503137829938135

Всі івенти безкоштовні. Шукайте, який до вас ближче, і приходьте.

“Мені із дому передали дім…”

~ sadmin
Мені із дому передали дім,
Котячі вуса, квіти з підвіконня.
Дім плакав, що в розлуці ми із ним.
Не плач, мій доме. Стрінемось в Херсоні.
Він плакав, що довкола бур‘яни,
Паркан упав, орнамент вицвів грецький,
Що все мене чекає він з війни.
Не плач, мій доме, стрінемось в Донецьку.
Він згадував дитячі голоси,
Він мовчки плакав і мовчанням мучив,
Не дорікав, нічого не просив.
Не плач, мій доме, стрінемось у Бучі.
Він плакав, що його уже нема,
Що тільки злива на фундамент хлюпа,
Що день і ніч навколо лиш пітьма.
Не плач, я повернуся в Маріуполь.
Не плач, цей наш багряний листопад
Не буду дарувати я нікому.
Не плач, я поверну тебе назад,
Мій доме. Поверну тебе додому.

«Гідність – це те, за що ми всі у війні боремося»

~ sadmin

28.07.2022

Коли ми перетинаємо кордон, ми не маємо від неї відмовлятися. Це навіть не еміграція ж, це – біженство, і це – величезна трагедія. На вірш «Дівчата дівчатам» мене наштовхнула моя подруга Леся. Виїхавши до Естонії з дитиною, вона одразу почала підтримувати українок, шукати для них роботу з проживанням. Вона дуже тужила за Україною в еміграції, плакала і казала, що ми навіть не уявляємо, яку коштовність маємо. І ось мені в Америку з Естонії приходить пакунок, а там – іграшка дитяча і багато маленьких кремчиків. Леся, знаючи, що я захоплююся аргентинським танго, прислала мені схему, як я маю зняти з себе мірки, бо шукає мені туфлі, а вони не дешеві. Шукає, бо знає, яка ресурсна річ для мене танці. Тож це – фактично документальний вірш. А пошта наразі передає наші частинки серця. Я думаю, вірш не тільки про тих українок, які виїхали. Він про ті ниточки, які ніколи не перервуться, незалежно від того, де ми знаходимося.

“Сію тобі в очі…”

~ sadmin
Сію тобі в очі,
Сію проти ночі.
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Скільки в святу землю
Впало зерен жита –
Стільки разів буде
Тебе, враже вбито.
Скільки, враже, півень
Вночі кукуріка –
Стільки днів у тебе
Доживати віка.
Богові – Боже.
Ворогу – Вороже.
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Скільки зробиш, враже,
Кроків по Вкраїні –
Стільки твого ляже
Роду в домовині.
Стане на півсвіту
Чорного пристріту,
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Писанку розпишу,
Люльку заколишу,
Матір твою, враже,
Без дітей залишу,
Батька твого, враже,
Смертю заспокою,
Жінку твою, враже,
Висушу ганьбою.
Богові Боже
Ворогу – вороже
Буде тобі, враже,
Так як Відьма скаже.
Як просію горе
Крізь дрібненьке сито –
Станеш ти про пекло
Господа просити.
Та не буде, враже,
Смерть твоя легкою.
Та й у смерті, враже,
Не знайдеш спокою.
Слово моє липке,
Слово моє кріпке,
Буде тобі, враже,
Так, як мати скаже,
Буде тобі, враже,
Як дружина скаже,
Буде тобі, враже,
Як дівчина скаже,
Буде тобі, враже,
Як дитина скаже,
Буде тобі, враже,
Так.
Як.
Відьма.
Скаже.
22.04.2022

М.

~ sadmin
М.
Вони не пробачать ніколи тобі, що ти інша.
Що замість вести господарку ти пишеш вірші,
Що замість купити хату – купуєш берці,
Донатиш, донатиш тим, з ким твоє в ранах серце.
Вони не пробачать, що «так, як у всіх» – не про тебе.
Робити в неділю – не гріх, а любов до неба.
Що ти помираєш від ран, воскресаєш – з кожним,
Що можна тобі бути там, де їм всім – не можна.
Що тисячі, тисячі вуст промовлятимуть знову
Тобою з пекельних мук народжене слово.
Їм не зрозуміти, чому і самі вони плачуть,
Від світла, яке у тобі – і вони не пробачать.
Ні лету твоєї душі, ані вигинів тіла
Вони не пробачать, хоч як би ти того хотіла.
Хоч як би ти билась, та й з ними запеклого бою
Вони не пробачать. І зроблять тебе –
Тобою.